січ.

Історія

Автор // Administrator

Історія факультету електроенерготехніки та автоматики

(1918-1998 pp)

100-річний ювілей Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ») в 1998 р. співпадає з 80-річчям заснування в КПІ першого в Україні електротехнічного факультету (ЕТФ), який мав суттєвий вплив на формування інших факультетів КПІ, інституту в цілому, на розвиток електротехнічної промисловості та науки в Україні, насамперед в Києві.

В процесі свого розвитку факультет декілька разів змінював назву: електротехнічний , електроенергетичний (ЕЕФ) , після поділу на два факультети — електротехнічний факультет і електроенергетичний факультет , а у 1988 р. ці факультети знову об'єднані у факультет електроенерготехніки та автоматики (ФЕА) .

Рішення про відкриття електротехнічного факультету було оприлюднено у вигляді постанови уряду гетьмана П. Скоропадського 31 серпня 1918 р. В цей час в КПІ функціонувало лише три електротехнічні лабораторії, що входили до складу механічного факультету, та працювала невелика кількість викладачів-електротехніків. Це зумовило необхідність розвитку матеріально-технічної бази та посилення викладацького складу.

Факультет в період 1918—1940 pp .

У вересні 1918 р. приймається рішення про прибудову до го ловного корпусу (корпус № 1) лівого крила, яке одержало назву електротехнічного. Першим деканом електротехнічного фа культету був обраний професор А. В. Круковський.

В роки громадянської війни та інтервенцій неодноразово виникала загроза закриття факультету і руйнування його матеріально-технічної бази. Лише після закінчення воєнних дій 1920 p. почався справжній розвиток факультету. Потреба термінової відбудови народного господарства, зруйнованого війною, зумовлювала гостру необхідність розширення підготовки інженерів-електриків. Цьому сприяло прийняття відомого плану електрифікації країни (план ГОЕЛРО).

В 1920/21 навчальному році на факультеті було п'ять лабораторій: електричних машин, електричних мереж, світло техніки, електричних вимірів, радіотехніки.

На першому етапі створення електротехнічного факультету навчання студентів проводилось за загальним учбовим планом, а профілізація починалася лише під час дипломного проектуван ня. Підготовка інженерів-електриків передбачалась у двох основних напрямах — електроенергетичному (в галузі елект ричних станцій, електричних мереж і систем, електротехніки високих напруг) та електромеханічному (електричні машини, електрообладнання та електрозабезпечення промислових під приємств).

В учбовому плані 1928/29 року загальним дисциплінам виділялось близько 16% всього часу навчального процесу. На загальнотехнічні виділялось близько 35%, на теплотехнічні — 7%, на електротехнічні і спецкурси — близько 42%. Майже 16% загальною часу учбового плану відводилось на лабораторні роботи, на графічні роботи — близько 8%, на лекції, семінари та аудиторні заняття — приблизно 76%.

В подальшому на ЕТФ були введені спеціалізації і відповідні предметні комісії, які були підготовчим кроком для створення cпеціальних профілюючих кафедр. Перехід від предметних комісій до формування окремих кафедр почався у 1921—1922 pp.

На початку 20-х років на факультеті вже працювало багато висококваліфікованих викладачів і наукових співробітників, серед яких були професори О. О. Скоморохов, Г. М. Городецький, О. П. Котельніков (декан факультету), О. Г. Гольдман, інже нери В. В. Огієвський, С. І. Іноземцев та ін. Після закінчення робфаку при КПІ до складу факультету були зараховані Ю. П. Гизила, М. Л. Кал- ніболотський (в подальшому професори, завідувачі кафедр) та ін.

В 1921/22 навчальному році на факультеті визначились основні наукові напрями і були організовані спеціальні кафедри: електричних машин, електричних мереж і радіотехніки, а в наступному 1922/23 на вчальному році була відкрита ще одна кафедра — електричної тяги зі спеціальною лабораторією. В той же час були отримані значні кошти для організації лабораторії техніки високих напруг. До кінця 1923 р. кількість лабораторій на факультеті збільшилась до дев'яти: загальної електро техніки, електричних вимірювань, світлот ехніки, електричних машин, змінних струмів, електричної тяги, радіотехніки, слабких струмів, техніки високих напруг. У 1923-1926 pp. деканом факультету був проф. О. О. Скоморохов, який багато зробив для розвитку факультету.

Подальший розвиток факультету визначався побудовою до даткових приміщень, організацією нових лабораторій, зміц ненням матеріально-технічної бази і викладацького складу; зрос тала також кількість Інженерних спе ціальностей. Так, в 1928 р. випуск інженерів було проведено за п'ятьма спеціальностями: електричні станції, електрифікація про мислових підприємств, електричні мережі і лінії, електрична тяга, радіотехніка. За перші 10 років існування електротехнічного фа культету було підготовлено 155 інженерів- електриків.

Будівельні роботи, які почались у 20-і роки, закінчились у 1930 р. Загальна площа факультету становила 3745 м 2, що створювало сприятливі умови для подальшого його розвитку. В 1930 р. деканом факультету призначено проф. П. В. Окулова, який керував ЕТФ до 1938 р.

В наступні роки були відкриті інженерні спеціальності теплотехнічного спрямування, поява яких призвела до переван таження факультету і необхідності організації в КПІ нових факультетів.

У 1933/34 учбовому році на основі виділення зі складу електротехнічного факультету відповідних спеціальностей в КПІ виникли два нових факультети — радіотехнічний та теплотехнічний. В цьому учбовому році на ЕТФ продовжувалась підготовка інженерів-електриків за двома спеціальностями: електротехнічна зі спеціалізаціями — електричні станції, елект ричні мережі га системи, техніка високих напруг; електромеханічна зі спеціалізаціями — електрообладнання та електропостачання промислових підприємств, електричні машини та електрична тяга.

В наступні роки для підготовки інженерів за окремими спеціалізаціями на факультеті виникають відповідні спе ціалізовані кафедри. Так, підготовка за спеціалізаціями (згодом за спеціальностями) електричні мережі та техніка високих на пруг (перший керівник кафедри — проф. Г. М. Городецький) здійснювалась до 1954 р. на кафедрі електричних мереж, систем і техніки високих напруг.

У 1936 р. була організована окрема кафедра електрифікації промислових підприємств, на якій провадилась підготовка інженерів за спеціальністю електрообладнання та електропоста чання промислових підприємств. Першим керівником кафедри був проф. М. М. Васильєв. Підготовка інженерів за спеціалізацією електричні машини та електрична тяга провадилась спочатку на загальній кафедрі «Електричні машини», першим ке рівником якої був проф. О. О. Скоморо хов. У 1937 р. спеціальність з електричної тяги була переведена в Харків.

В 1938 р. в складі факультету було 8 ка федр: електричних станцій (керівник — проф. В. І. Доманський); електричних мереж, систем і техніки високих напруг (проф. Г. М. Городецький); електромеханіки (проф. М. М. Васильєв); теоретичної електротехніки (проф. Горбачевський); електричних машин (проф. А. К. Ринкевич); електротермії, електроматеріалознавства та світлотехніки (проф. П. В. Окулов); математики. У професорсько-викладацькому складі факультету налічувалося 9 професорів. 16 доцентів, 16 асистентів (32 з них були вихованцями КПІ).

В 1938/39 навчальному році на факультеті навчалось 476 студентів, а щорічний випуск становив 173 інженера. Серед викладачів і наукових співробітників були випускники і аспіранти КПІ: доценти М. Л. Калніболотський, І. К. Федченко, В. Г. Холмський, Ю. П. Гизила, С. Є. Ходоров, А. Б. Будницький, В. Л. Уласик, а також спеціалісти промисловості, які перейшли на викладацьку роботу: проф. М. М. Васильєв, інж. С. О. Ребров та ін. У 1938—1941 pp. деканом факультету був проф. Г. М. Городецький.

В цей час відбувається подальший розвиток і вдосконалення учбово-лабораторної і дослідницької бази факультету. Велика увага приділялася вдосконаленню лабораторій електричних машин, електричних вимірювань, електропривода, техніки високих напруг, розвитку яких значною мірою сприяли проф. П. В. Окулов, проф. О. А. Нестеренко, доц. М. М. Морозов, доц. І. К. Федченко, к. т. н. В. А. Гай, проф. М. М. Васильєв, доц. В. Л. Іносов та ін.

Подальший розвиток електротехнічного факультету був перерваний нападом фашистської Німеччини на нашу країну.

Факультет в період війни і відбудови (1941—1950 pp.)

З початку війни багато викладачів і студентів факультету були призвані до лав діючої армії і воювали на різних фронтах. Серед них - І. М. Чиженко, І. К. Федченко, М. Л. Калніболотський, С. О. Ребров, М. Ю. Ієрусалімов, Л. О. Радченко та ін. Багато з них загинули смертю хоробрих (доц. В. А. Гай, аспіранти П. Ю. Шумський, К. М. Чунтулов, М. П. Пінес, С. І. Нежен цев та ін).

З наближенням фронту до Києва факультет у складі інституту було евакуйовано в Середню Азію в м. Ташкент. Разом із співробітниками інституту було евакуйоване найбільш цінне лабораторне обладнання. Під час перебування в м. Ташкенті співробітники і студенти факультету, крім учбової роботи, брали активну участь у сільськогосподарському і промисловому виробництві, в побудові Північно-Ташкентського каналу та Са ларської ГЕС.

У 1944 р. факультет разом з іншими під розділами КПІ повернувся до Києва. Почалась напружена робота, спрямована на відновлення приміщень факультету, на вчальних лабораторій в головному корпусі інституту. Факультет відновлюється в складі таких профілюючих кафедр: електричних станцій, електричних мереж і систем, техніки високих напруг, елек тричних машин, електрообладнання про мислових підприємств, а також загальноте оретичних кафедр — теоретичних основ електротехніки, електричних вимірювань світлотехніки, електроматеріалів. Деканом ЕТФ в цей час був проф. А. В. Орловський, який керував факультетом до 1952 р. Важливу роботу виконував заст. декана А. І. Вишневський.

З розвитком в Києві електробудівної промисловості в 1944 р. на факультеті організовано нову кафедру електроприладобудування і прийнято перших студентів на цю спеціальність (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p., після чого була переведена на факультет автоматики та приладобудування). За відувачем кафедри став д. т. н., проф. А. Д. Нестеренко (з 1955 р. — д. т. н., проф. П. П. Орнатський). В цьому ж році кафедру електричних машин із загальнонаукової було реорга нізовано в профілюючу і проведено перший прийом студентів на спеціальність «Електричні машини і апарати». Керівником кафедри став проф. О. О. Скоморохов, якому в цьому ж році за багаторічну плідну учбово-педагогічну і наукову діяльність було присвоєне почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки.

В 1945 p. у зв'язку зі зростаючим значенням автоматизації виробництва на ЕТФ засновано кафедру автоматики і телемеханіки. Керівником її було призначено проф. Й. І. Гребня, який раніше очолював кафедру електричних станцій, а завідувачем кафедри електричних станцій став проф. А. В. Орловський.

Після закінчення війни на факультеті провадилася напружена робота з метою відновлення лабораторій і кафедр. Працівники і студенти брали активну участь у відбудові зруйнованих об'єктів м. Києва. До 1948 p., в якому відзначалось 50-річчя КПІ, факультет в основному був відбудований і почався його інтенсивний розвиток.

Факультет в період 1950—1974 pp.

Характерна особливість факультету в цей час — поступове збільшення кількості студентів на денній, вечірній та заочній формах навчання. В 1950 р. та в наступні роки кількість студентів, прийнятих на перший курс, становила щорічно не менше 250 осіб і продовжувала збільшуватись, започатковувались нові спеціальності. Так, у зв'язку з бурхливим розвитком обчислювальної техніки, на факультеті було відкрито нову спеціальність (а з 1956 р. ; профілюючу кафедру) обчислювальних машин її очолив випускник факультету доц. К. Г. Самофалов (в подальшому д. т. н., проф., член - кореспондент АН України). З березня по грудень 1952 р. деканом ЕТФ був проф. М. Л. Калніболотський, а з грудня 1952 р. до кінця 1962 р. факультет очолював проф. С. О. Ребров.

Після 1958 р. у зв'язку зі зростанням потреби в фахівцях в галузі автоматизації виробництва на факультеті відкрита нова спеціальність «Автоматизація процесів виробництва і розподілу електричної енергії» та відповідна профілююча кафедра релейного захисту та автоматизації енергосистем , яку очолив доцент (в подальшому — професор) Ю. П. Гизила.

В 1962 р. на перший курс ЕТФ було прийнято 300 осіб, а за гальна кількість студентів збільшилась до 1800. Тому керівництво КПІ прийняло рішення про поділ електротехнічного факультету на два окремих факультети: електроенергетичний та факультет автоматики і приладобудування . В складі електроенергетичного факультету залишилось дев'ять кафедр: електричних станцій , електричних мереж і систем , техніки високих напруг , електричних машин , електропривода та автоматизації промислових установок , релейного захисту і автоматизації енергосистем , теоретичних основ електротехніки та електричних вимірювань, електричних матеріалів та світлотехніки , яку після проф. Г.Т. В. Окулова у 1956 -1969 рр. очолював к.т.н., доц. Л. В. Свєчніков. В період 1969-1971 рр. - к.т.н., доц. К. А. Товаренко, а у 1971-1975 рр. — д.т.н., проф. М. Ю. Ієрусалімов. Деканом електроенергетичного факультету було обрано доц. В. М. Павлова, який керував факультетом у 1962—1975 рр.

В 1962 р. на кафедрі електричних мереж і систем відкрито нову спеціальність «Елект- ропостачання міст і промислових підприємств».

З впровадженням обчислювальної техніки і принципів кібернетики в керуванні енергетичними системами виникла потреба у відповідних спеціалістах. У зв'язку з цим в 1965 р. на факультеті відкривається нова спеціальність «Кібернетика енергосистем» . Підготовку інженерів з цієї спеціальності до ручено кафедрі електричних мереж і систем, якою керував проф. В. Г. Холмський-Лукашенко.

В цей період відбувається і наукове зростання викладацького с кладу факультету. Докторські дисертації захистили І. К. Федченко, В. Г. Холмський-Лукашенко, І. М. Чиженко, М. Ю. Ієрусалімов; кандидатські – Л. О. Радченко, С. О. Ребров, В. М Павлов, Г. М. Блавдзевич, К. А. Товаренко, О. Г. ІІІаповаленко, А. В. Новіков, Є. П. Красовський та багато ін. Доц. К. А. Товаренко в 1962—1974 рр. виконувала обов'язки заст. декана з учбово-методичної та виховної роботи.

Вчені факультету в 1972 р. виконали госпдоговірних робіт приблизно на 0,5 млн. крб. У 1945—1972 pp. вченими факультету захищено шість докторських і більше 100 кандидатських дисертацій. Найбільше кандидатів технічних наук (понад 52) підготував чл.-кор. АН України І. М. Постніков.

Зі зростанням складу факультету і потребами кафедр у розвитку науково-дослідної бази на факультеті все гостріше відчувається брак площі в енергетичному крилі головного корпусу. В зв'язку з цим керівництвом інституту приймається рішення про початок підготовчих робіт з проектування окремого нового учбово-ла- бораторного корпусу № 20 та гуртожитку №18 на 1268 місць. У прийнятті цих важливих для розвитку факультету на далеку перспективу рішень важливу роль відіграв новий ректор КПІ — д. т. н., чл.-кор. АН України Г. І. Денисенко (за фахом інженер-електрик), який керував КПІ у 1971 — 1987 pp. Вольовий, впливовий, з видатними організаторськими здібностями, новий ректор зробив великий, один з найбільших на ректорському рівні КПІ, внесок у розбудову інституту та його складової — учбово-лабораторної бази електротехнічного факультету. Безпосередню участь в житті факультету проф. Г. І. Денисенко брав як член кафедри електричних мереж і систем. Він очолював науково-дослідні роботи в галузі нетрадиційної енергетики (вітроенергетичні установки, процеси використання енергії морських хвиль, сонця та ін.), керував роботою аспірантів, досліджував можливості одночасної передачі по електричній лінії постійного та змінного струмів тощо.

Побудова нового учбово-лабораторного корпусу факультету почалась у 1973 p., а в 1974—1975 pp. на факультеті почався період кадрових і структурних змін в деяких його підрозділах.

Факультет в період 1975 — 1988 pp.

Основна особливість цього періоду функціонування факультету – підготовка до проектування нового учбово-лабораторного корпусу № 20, участь в його побудові та перебазуванні кафедру нові приміщення з одночасною перебудовою та розширенням учбово-лабораторної бази кафедр.

На початку цього періоду кафедру електричних вимірювань, матеріалів та світлотехніки було перейменовано на кафедру електроізоляційної і кабельної техніки , яка повинна була забезпечувати підготовку інженерів з однойменної спеціальності при кількості прийому — 50 осіб.

Кафедру електричних станцій очолив доц. В. Д. Лепорський, а кафедра релейного захисту і автоматизації енергосистем була перетворена у кафедру автоматизації енергосистем , завідувачем якої було обрано доц. В. Ф. Скриля.

В 1975 р. деканом факультету і завідувачем кафедри електропривода та автоматизації промислових установок обрано д. т. н., проф. М. Г. Поповича, який до 1978 р. керував електроенергетичним , а у 1978—1988 pp. — електротехнічним факультетами .

В 1976 р. завідувачем кафедри техніки високих напруг став проф. М. Ю. Ієрусалімов; кафедру електроізоляційної і кабельної техніки в 1975 р. очолив к. т. н., доц. С. О. Лабудєв, а у 1976 р. — д. т. н., проф. М. С. Ільченко, який також був першим проректором КПІ.

В цей період колектив факультету на чолі з деканом М. Г. Поповичем, завідувачами кафедр за участю громадських організацій брав активну участь в узгодженні та вирішенні питань проектування, побудови учбово-лабораторного корпусу і гуртожитку № 18. Керівництво факультету велику увагу при діляло співпраці з галузевими міністерствами з метою виділення ними пайових коштів, одержанню будівельних матеріалів, різного обладнання, вирішувало багато інших питань, які виникали в процесі проведення будівельних робіт. Студентський колектив та обслуговуючий персонал кафедр брав безпосередню участь в будівельних роботах. Слід відзначити велику роботу в цьому напрямі доцента кафедри електричних станцій С. Я. Свірена, ст. наукового співробітника кафедри TOE А. Ш. Немировського, зав. лабораторіями факультету С. М. Ушарової, заступників декана В. Ю. Гуріна, А. О. Кривака та багатьох інших співробітників факультету. Важливу роль в побудові нового корпусу факультету відіграв «громадський керівник робіт» В. В. Тимченко.

Одночасно з напруженою роботою, пов'язаною з будівництвом нового корпусу і підготовкою підрозділів факультету до переходу в нові приміщення, на факультеті в повному обсязі проводилась учбова, методична та наукова робота.

В 1978 р. закінчилось будівництво першої черги учбово-лабораторного корпусу, фактична робоча площа якого становила 8500 м2 при загальній корисній площі 15000 м2, що більше ніж у 2 рази перевищувало площі факультету, які він займав в го ловному корпусі КПІ. Кожна кафедра одержала в корпусі № 20 достатню кількість приміщень з урахуванням перспектив свого подальшого розвитку. В цьому ж році електроенергетичний факультет перетворився в найбільший факультет КПІ зі щорічним прийомом на 1 курс 350 студентів. Загальна чисельність студентського колективу стала більше 2000 чоловік. Кількісний склад науково-дослідної частини та обслуговуючого персоналу досяг 350 осіб. У зв'язку з цим за поданням декана факультету керівництво КПІ в 1978 р. прийняло рішення про організацію двох окремих факультетів: електроенергетичного (7 груп прийому) та електротехнічного (7 груп прийому) з розміщенням їх у новому корпусі № 20. До складу електротехнічного факультету (декан — д. т. н., проф. М. Г. Попович) увійшли кафедри:

Електропривод та автоматизація промислових установок (ЕПА). Завідувач — д. т. н., проф. М. Г. Попович;
Електричні машини (ЕМ). Завідувач — к. т. н., доц. Л. В. Новіков, в подальшому — д. т. н., проф. Ю. А. Шумілов;
Електроізоляційна і кабельна техніка (ЕКТ). Завідувач — д. т. н., проф. І. С. Ільченко, а після його смерті з 1979 р. — доц. В. М. Кириленко,
Проблемна лабораторія електроприводів з лінійними асинхронними двигунами (науковий керівник — проф. С. О. Ребров).

На електротехнічному факультеті в 1978 р. навчалось близько 1100 студентів, в тому числі іноземці, та працювали 45 осіб про- фесорсько-викладацького складу, серед яких: три д. т. н., професори, три к. т. н., професори, 27 к. т. н., доцентів, п'ять старших викладачів, дев'ять асистентів.

У складі електроенергетичного факультету (ЕЕФ) залишилось чотири профі- люючі кафедри (декан - доц., в подальшому д. т. н., проф. В. Д. Лепорський):

Електричні станції (ЦЕС, а потім EC). Завідувач — к. т. н., доц. В. Д. Лепорський;
Автоматизація енергосистем (АЕ). Завідувач - к. т. н., доц. В.Ф.Скриль (в подальшому професор);

3. Техніка високих напруг (ТВН). Завідувач - д. т. н., проф. М. Ю. Ієрусалімов;

4. Електричні мережі і системи (ЕМС). Завідувач - к. т. н., доц. В. М. Сулейманов (в подальшому професор).

До складу ЕЕФ також увійшла загально технічна кафедра теоретичних основ електротехніки, зав. кафедри — чл.-кор. АН України, д. т. н. І. М. Чиженко.

На електроенергетичному факультеті в 1978 р. навчалося близько 1000 студентів (в тому числі іноземці). Викладацький персонал факультету, враховуючи загальну кафедру — теоретичних основ електротехніки, викладачі якої читали лекції і на інших факультетах КПІ і яка була найбільш чисельною (22 викладача),— 63 особи: три доктори технічних наук, 32 к. т. н., доцента, інші без вченого ступеня. У складі учбово-допоміжного персоналу — 33 особи.

Факультет в період 1988-1998 pp.

Нова назва факультету — факультет електроенерготехніки та автоматики (ФЕА) — точніше відповідала профілю об'єднаних факультетів, а також враховувала той факт, що дві кафедри (автоматизації енергосистем та електроприводу і автоматизації промислових установок) профілювали своїх випускників в галузі автоматики.

Деканом об'єднаного факультету електроенерготехніки та автоматики на безальтернативній основі було обрано д. т. н., проф. В. Д. Лепорського, який до цього керував електроенергетичним факультетом. В жовтні 1988 р. на факультеті створено кафедру цільової підготовки — «Електроенергетики та електротехніки», яка, згідно з рішенням Президії АН та Колегії Міносвіти України, мала об'єднати зусилля викладачів факультету та Інституту електродинаміки АН України у справі підготовки висококваліфікованих спеціалістів для наукових установ і вузів зі складу студентів ФЕА на основі індивідуальних учбових планів. Викладачами на кафедрі цільової підготовки працювали дев'ять відомих вчених, д. т. н. Інституту електродинаміки та п'ять к. т. н., доцентів цієї кафедри.

Керівником кафедри було призначено акад. АН України, д. т. н., проф. А. К. Шидловського. Серед викладачів, які забезпечували електроенергетичний напрям підготовки студентів, входили: акад. АН України, проф. Б. С. Стогній, чл.-кор. АН України, проф. В. Г. Кузнєцов, д. т. н., проф. О. В. Кириленко та ін.

Електротехнічний напрям підготовки, який вимагав до кладних знань електроніки, електромеханіки, забезпечувався: академіком АН України А. К. Шидловським, д. т. н., проф. Е. М. Чехетом, д. т. н., проф. В. М. Ісаковим, д. т. н., проф. М. М. Юрченком, д. т. н., проф. К. О. Липківським та ін.

Щорічно на кафедрі цільової підготовки навчалось близько 20 студентів III—VI курсів ФЕА, які, не тільки займалися основною учбовою роботою на кафедрах ФЕА, а й слухали додаткові курси в ІЕД АН України, проводили там лабораторно-практичні заняття, використовуючи науково-дослідну базу Інституту електродинаміки.

В 1989 р. до складу ФЕА з гірничого факультету переведена кафедра електропостачання, якою керував д. т. н., проф. А. В. Праховник (у 1984—1989 pp. він був проректором КПІ з учбово-методичної роботи).

На початок 1997 p. кадровий склад факультету характеризували такі дані: загальна кількість співробітників — 282; професорсько-викладацький склад - 140; навчально-допоміжний персонал — 78; штатні науковці — 64; загальна кількість студентів із за всіма формами навчання - 2230 осіб.

Серед викладачів 18 д. т. н., професорів; 96 к. т. н., професорів, доцентів, ст. викладачів та асистентів; 26 асистентів, ст. викладачів та доцентів без ученого ступеня.

На розвиток матеріальної бази ФЕА в 90-ті роки майже не виділялося бюджетне фінансування. Разом з тим кафедри факультету достатньою мірою забезпечені необхідним приміщенням: загальна площа учбово-науково-лабораторного комплексу факультету на 1996 р. становила 8317 м2, в тому числі: в корпусі № 20 — 5800 м2; в корпусі № 1 (кафедра техніки та електрофізики високих напруг) — 1300 м2; в корпусі № 22 (кафедра електропостачання) — 1157 м2.

Велика увага приділяється обладнанню лабораторій сучасними засобами обчислювальної техніки. Тільки в 1996 р. на факультеті були обладнані два комп'ютерні навчальні класи, оснащені сучасними ЕОМ типу ІВМ-586. Одночасно зміцнювалась лабораторна база спеціальних кафедр.

Розвиток матеріальної бази кафедр і факультету в цілому здійснювався за рахунок позабюджетних коштів, які кафедри одержували за навчання студентів і аспірантів-іноземців на контрактній основі, за рахунок виконання контрактів з наукової та іншої діяльності.

Завдяки роботі кафедр з метою розвитку учбово-лабораторної бази отримано:

на кафедрі ЕПА (контракт з фірмою «СІМЕНС») - сучасне обладнання світового рівня. Це стенди «Сімоверт» та «Сіморег», а також система «Сіматік-С5», призначені для мікропроцесорного керування електроприводів змінного та постійного струмів та для забезпечення автоматизації керування технологічними процесами в різних галузях промисловості;
на кафедрі ЕМ — технологічний процесор «ТЕМП», а також модеми системи АРВ синхронного двигуна та електромашинного вентильного перетворювача;
на кафедрі ЕСН — інформаційно-вимірювальну систему «ІТЕК-1», що широко застосовується в електроенергетиці;
на кафедрі ЕМС — лабораторію на базі перехідних пристроїв змінного струму (УРМОС-2М), а також розробку кафедри - стенд з новим класом пристроїв контролю та діагностики режиму силових трансформаторів, захищених патентами в країнах Європи та США;
на кафедрі ТВН — стенд для моделювання та дослідження дій космічних факторів на обладнання, стенд для вимірювання високих напруг на рівні Державних еталонів та інші установки;
на кафедрі ЦЕС — комплексну електродинамічну фізичну мо дель електричної станції;
на кафедрі АЕ - обладнання диспетчерсько-технологічного керування електричними системами, а також багато іншого су часного технічного обладнання.

В кінці 80-х - на початку 90-х років кафедри факультету продовжували виконання науково-дослідних робіт відповідно до своїх наукових напрямів. Заступниками декана з наукової роботи були к. т. н., доц. С. О. Яндульський, а з 1994 р. - доц. М. П. Макаренко.

До наукових досліджень в цей період залучалось до 350-400 фахівців на рік, а результати наукових робіт впроваджувались в енергосистемах України, Росії, Північного Кавказу, Туркменистану, на атомних електростанціях (Чорнобиль, Рівне, Воронеж), на Трипільській ГРЕС, київських ТЕЦ, на під приємствах Держконцерну «Укргазпром» (Харківтрансгаз, Черкаситрансгаз, Шебелинкагазпром та ін.), на найпотужніших в той час імітаційних і діагностичних комплексах системи енергопостачання і навігаційного устаткування автономних об'єктів (у науково-виробничих об'єднаннях Москви, Києва, Ленінграда, Новосибірська, Томська). Тісні наукові контакти підтримувались з закордонними вузами: політехнічні інститути Харбіна і Чунціна (КНР), політехнічний університет м. Хошімін (В'єтнам), Вища-технічна школа м. Лейпціг (НДР), з канадськими науковцями.

Загальний обсяг держбюджетних асигнувань на 15.12.96 становив 46621 грн (відповідно по лінії Міносвіти — 36259 грн, Міннауки — 10362 грн). Обсяг госпрозрахункових робіт — 164692 грн (разом з послугами сторонніх організацій). Держбюджетне фінансування складало всього 22% віл повного обсягу фінансування наукових досліджень факультету.

Серед наукових робіт факультету, спрямованих на вирішення актуальних народногосподарських проблем, слід відзначити такі:

оптимальне управління режимами роботи електростанцій і електромереж, а також електромеханічних систем промислових установок;
створення високоефективних алгоритмів і програм аналізу перехідних процесів в електроенергетичних та електромеханічних об'єктах;
діагностика технічного стану і надійності електротехнічного устаткування;
розробка нових електротехнічних матеріалів і виробів на їх основі;
розробка й впровадження теоретичних методів і технічних засобів алгоритмічного, програмного та інформаційного забезпе- чення процесів автоматичного та автоматизованого керування складними енергетичними системами;
дослідження нейронних мережевих алгоритмів для вирішення задач прогнозу в електроенерготехніці;
розробка та дослідження автоматизованих електроприводів на основі двигунів поступального та обертового рухів, а також систем автоматичного керування об'єктами зі складними електромеханічними зв'язками;
теоретичне обґрунтування, розробка та створення спеціальних типів джерел живлення сучасних технологій;
розробка і дослідження аналогових і цифрових електромеханічних багаторушійних систем змінного і постійного струму, оптимальних за динамічністю, точністю і швидкодією:
розробка комп'ютерних систем екологічного контролю газового середовища цехів промислових підприємств;
підвищення якості віброакустичних властивостей електричних машин;
розробка і виробництво дослідних зразків асинхронізованих генераторів для живлення газоперегонних станцій;
дослідження теплових полів у потужних турбогенераторах;
дослідження автоматизованих систем обліку та управління енерговикористанням;
комплексні розробки в галузі управління енергоефективністю;
енергетичний аудит;
дослідження і оптимізація потужних випрямлячів, інверторів, компенсаторів реактивної потужності, перетворювачів частоти і напруги, систем автоматизованого керування енергетичними пристроями;
розробка і впровадження випробувальних установок, вимірювальних пристроїв та метрологічного забезпечення об'єктів високої напруги;
економіко-організаційні проблеми функціонування енергетики України.

Співробітники факультету кожного року подавали в середньому не менше 30 заявок на винаходи, ряд з них патентувався за кордоном. На компенсаційній основі діяло п'ять прямих договорів з зарубіжними партнерами.

Науково-технічна інформація про проведені на факультеті наукові дослідження була оприлюднена в багатьох наукових статтях (в українських та закордонних журналах), у доповідях, зроблених на науково-технічних конференціях, симпозіумах та семінарах, в захищених докторських і кандидатських ди сертаціях, підручниках та учбових посібниках, виданих з грифом Міністерства освіти.

Наукова діяльність ФЕА отримала суспільне визнання в Україні і на міжнародному рівні. Серед співробітників факультету дев'ять лауреатів Державних премій, вісім академіків НАН України, Нью-Йоркської та Європейської академій наук. За до помогою Європейського Співтовариства (згідно з програмою TACIS) з метою підготовки кадрів з енергозабезпечення та підвищення ефективності енерговикористання в Україні на базі кафедри електропостачання у 1996 р. створено Національний центр підготовки енергоменеджерів. Приміщення Центру обладнані сучасними енергозберігаючими приладами та устаткуванням, діючими демонстраційними та навчальними моделями тощо.

Наукові співробітники факультету К. А. Кучинський та В. П Герасимчук отримали персональні стипендії Президії НАН України, крім того, К. А. Кучинський одержав премію Президента НАН України за кращу науково-дослідну роботу серед молодих учених.

ФЕА, як один з найбільших факультетів НТУУ «КПІ», має розгалужені міжнародні зв'язки. Це, насамперед, договори про співробітництво з університетом м. Пуебла (Мексика), університетом м. Бірмінгем (Велика Британія), університетами м. Мюнхена та м. Ільменау (ФРН), Другим Римським університетом, Магдебурським технічним університетом (ФРН), Вищим технічним училищем м. Брно (Чехія), фірмою «Сіменс», Політехнічним інститутом м. Лодзь (Польща), Північно-Китайським енергетичним та Харбінським політехнічним інститутами (КНР), Хошімінським політехнічним інститутом (В'єт нам). У рамках цих договорів провадяться обміни фахівцями, стажування студентів, викладачів та співробітників ФЕА за кор доном. Заст. декана з питань роботи з іноземцями в цей період був к. т. н., доц. В. К. Петровський.

Факультет завжди проводив велику роботу з підготовки кадрів для зарубіжних країн і був одним з лідерів КПІ за цим показником. Достатньо сказати, що в 1990/91 і 1991/92 навчальних роках на факультеті навчалось більше 300 студентів-іноземців з 64 країн світу. До 1990 р. всі студенти-іноземці на правлялися в КПІ Міністерством освіти СРСР на підставі різного роду міжурядових угод та договорів, а також по лінії гро мадських організацій.

Основні результати роботи факультету з часу його заснування по 1998 р

За всіма формами навчання (денна, вечірня, заочна) факультет підготував за період свого функціонування більше 18500 інженерів-електриків і електромеханіків, в тому числі майже 1000 іноземців.

Кількість підготовлених інженерів кафедрами ФЕА за всіма формами навчання

Кафедра	Кількість	Функціонування
Електричні станції (ЦЕС, EC)	2500	з 1922
Електричних мереж та систем (ЕМС)	4500	з 1921
Електричних машин (електромеханіки) (ЕМ)	2500	з 1921
Електропривода та автоматизації промислових установок (ЕПА.)	5000	з 1936
Техніки високих напруг (ТВН)	900	з 1954
Автоматизації енергосистем (АЕ)	1400	з 1962
Електроприладобудування (ЕПБ)	240	1944-1962
Автоматики та телемеханіки (AT)	240	1945-1962
Ізоляційно-кабельної техніки (ІКТ)	300	1976-1988
Приладів та систем неруйнівного контролю (ПСНК)	120	1981-1988
Електропостачання (ЕП)	820	1988-1997
Всього	18520

Серед випускників факультету багато видатних діячів науки та виробництва: Президент НАН України, академік Б. Є. Патон; Академік НАН України, директор Інституту елек тродинаміки А. К. Шидловський (керівник відділення «Енергетика» НАН України); академіки НАН України: С. В. Свєчніков , Г. Г. Счастливий , І. М. Чиженко, Б. С. Стогній, В. М. Кунцевич ; чл.-кор. НАН України /. В. Волков , А. Д. Нестеренко , К. Г. Самофалов , В. Ю. Тонкаль, В. Г. Кузнєцов , М. Кулик , академік AH CPCP Б. М. Вул та багато інших докторів технічних наук та кандидатів технічних наук.

Серед випускників факультету - колишній мер міста Києва (1979—1990 pp.), д. є. н. В. А. Згурський , колишні міністри В. 3. Борисовський (Мінмонтажспецбуд), К. І. Побегайло, А. В. Гриценко (Міністерство енергетики та електрифікації України); директори організацій (об'єднань), заводів: М. 3. Котляревський, В. А. Згурський, Л. Л. Никифоров (Радіозавод), В. А. Пономарьов (ВО «Реле і автоматики»), П. А. Шило («Точелектроприлад»), В. М. Ярмола (завод ім. Петровського), А. Г. Баталов (Національний диспетчерський центр України),

В. С. Кириченко (Центральний регіональний диспетчерський центр), В. М. Каневський (ВО «Укренергоатом»), М. М. Морозов (завод «Конденсатор»), С. Д. Сердюк (Київська ТЕЦ-5), В. А. Єрмаков (Укрдіпроенерго), Р. І. Гринюк (ОДУ Півдня), Ю. Е. Струговщиков (Київські міські мережі), П. М. Мельник (перший директор Київського Інституту автоматики), В. О. Гурєєв (генеральний директор НВО «Інфотех-ЛТД») та багато інших видатних особистостей.

Через аспірантуру факультету підготовлено більше 260 кандидатів наук. За час існування факультету співробітниками захищено 21 докторську дисертацію. Надруковано близько ПО монографій, підручників та учбових посібників з грифом Мінвузу (Міносвіти) України та СРСР. Одержано більше 430 авторських свідоцтв і 27 патентів.

Викладачами факультету одержано 11 урядових почесних звань: дев'ять Заслужених діячів науки, Заслужених діячів науки і техніки, Заслужених працівників вищої школи; Герой СРСР; Герой Соціалістичної Праці. Дев'ять членів колективу факультету відзначені Державними преміями в галузі науки; науки і техніки. Сформовано висококваліфікований науково-педагогічний колектив, у складі якого (на 1997 р.) - 18 професорів, докторів та 96 кандидатів наук.

Наукові школи і напрями ФЕА дістала визнання в Україні та за її межами. В складі науково-педагогічного колективу вісім представників НАН України, галузених AH України, Нью-Йоркської та інших академій наук; 11 членів міжнародної спільноти інженерів-електриків та електронщиків (ІЕЕЕ).

Факультету період з 1998р по сучасний час...

Новим етапом розвитку факультету слід вважати період з 1998 р. З цього часу деканом факультету обрано д.т.н., проф. О.С. Яндульського. Сучасний ФЕА – це науково-учбовий комплекс на базі якого здійснюється:

впровадження нової ступеневої системи вищої освіти відповідно сьогоденним вимогам підготовки фахівців
підготовка наукових кадрів високої кваліфікації
підвищення кваліфікації
виконання науково-дослідних робіт та ін.

Декани факультету

проф. Круковський Анатолій Володимирович (з вересня 1918 р. — перший декан факультету);

проф. Котельніков Олександр Петрович (початок 20-х років);

проф. Скоморохов Олександр Олександрович (1923- 1926 pp.);

проф. Окулов Петро Володимирович (1930 -1938 pp.);

проф. Городецький Герасим Моісеєвич (1438 - 1941 рр );

проф. Орловський Аркадій Вікторович (1944-1932 рр)

проф. Калніболотський Максим Леонідович (03.03.52 — 22.12.52);