31 серпня 1918 р. – постанова уряду Української держави про відкриття першого в Україні Електротехнічного факультету (ЕТФ);
14 вересні 1918 р. – Рада КПІ обрала проф. А. В. Круковського деканом ЕТФ;
вересень 1918 р. – прийнято рішення про прибудову до головного корпусу лівого крила, яке одержало назву енергетичного;
Липень 1921 року – студентство ЕТФ організувало перший електрогурток, на базі якого була створена перша бібліотека спецлітератури, розпочато друк лекцій та покладено початок наукової роботи;
1921-1922 навчальний рік – ЕТФ складався з п’яти лабораторій, які пізніше утворили перші кафедри: електричних машин, електричних мереж, електроматеріалів і світлотехніки, електричних вимірювань, радіотехніки;
1922 р. – відкрита кафедра електричних станцій;
1922-1923 навчальний рік – рік реформ факультету:
- перехід від трирічного курсу навчання до чотирирічного;
- заміна трьох теоретичних триместрів, з яких складався навчальний рік від початку заснування Інституту – осіннього, весіннього та літнього, на два теоретичних триместри – осінній та весінній, та один практичний – літній;
- відкриття кафедри електричної тяги;
1923 р. – факультет працює у складі дев'яти кафедр: загальної електротехніки, електричних вимірювань, світлотехніки, електричних машин, змінних струмів, електричної тяги, радіотехніки, слабких струмів;
1923 р. – засновано першу високовольтну лабораторію;
1923–1924 навчальний рік – перший випуск інженерів-електриків у складі трьох осіб;
1930 р. – створено кафедру теоретичних основ електротехніки;
1933-1934 навчальний рік – на основі виділення зі складу ЕТФ відповідних спеціальностей в КПІ виникли два нових факультети – радіотехнічний (РТФ) та теплоенергетичний (ТЕФ);
з 1933-1934 навчального року – на ЕТФ продовжувалась підготовка інженерів-електриків за двома спеціальностями:
- електротехніка зі спеціалізаціями – електричні станції, електричні мережі та системи, техніка високих напруг;
- електромеханіка зі спеціалізаціями – електрообладнання та електропостачання промислових підприємств, електричні машини та електрична тяга.
1936 р. – заснована кафедра електрифікації промислових підприємств, яка з 1949 р. була перейменована у кафедру електропривода;
1938-1939 рр. – у складі факультету вісім кафедр: електричних станцій (проф. В. І. Доманський); електричних мереж, систем і техніки високих напруг (проф. Г. М. Городецький); електромеханіки (проф. М. М. Васильєв); теоретичної електротехніки (проф. І. Д. Горбачевський); електричних машин (проф. А. К. Ринкевич); електротермії, електроматеріалознавства та світлотехніки (проф. П. В. Окулов); математики.
1938 - 1941 рр. – розвиток і вдосконалення учбово-лабораторної і дослідницької бази ЕТФ, який був перерваний з початком війни, а з наближенням фронту до Києва ЕТФ евакуйовано в Середню Азію, м. Ташкент;
1944 р. – організовано нову кафедру електроприладобудування і прийнято перших студентів на цю спеціальність (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p., після чого переведена на факультет автоматики та приладобудування);
1945 p. – засновано кафедру автоматики і телемеханіки (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p.);
1954 р. – поділ кафедри електричних мереж, систем і техніки високих напруг на дві окремі: кафедру електричних мереж та систем і кафедру техніки високих напруг;
1956 р. – на ЕТФ відкрито першу в Україні кафедру обчислювальних машин;
1958 р. – відкрита нова спеціальність «Автоматизація процесів виробництва і розподілу електричної енергії» та в 1962 р. створена профілююча кафедра релейного захисту та автоматизації енергосистем;
1962 р. – на кафедрі електричних мереж і систем відкрито нову спеціальність «Електропостачання міст і промислових підприємств»;
1962 р. – поділ електротехнічного факультету на два окремих факультети: електроенергетичний (ЕЕФ) та факультет автоматики і приладобудування.
До електроенергетичного факультету увійшли дев'ять кафедр: електричних станцій, електричних мереж і систем, техніки високих напруг, електричних машин, електроприводу і автоматизації промислових установок, релейного захисту і автоматизації енергосистем, теоретичних основ електротехніки та електричних вимірювань, електричних матеріалів та світлотехніки;
1965 р. – на ЕЕФ відкрита нова спеціальність «Кібернетика електричних систем»;
1972 р. – з кафедри електричних мереж та систем виділилася кафедра електропостачання на факультет гірничої електромеханіки і автоматики;
1975 р. – факультет автоматики і приладобудування поділено на два: факультет систем управління та факультет електроприладобудування і обчислювальної техніки. Окремі кафедри цих факультетів у 1985 році були об'єднані у факультет інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ);
1978 р. – розділення ЕЕФ на електроенергетичний (ЕЕФ) та електротехнічний (ЕТФ) факультети з їх розміщенням у новому корпусі № 20.
До складу ЕТФ увійшли кафедри:
- Електропривод і автоматизація промислових установок (д. т. н., проф. М. Г. Попович);
- Електричні машини (к. т. н., доц. А. В. Новіков, в подальшому — д. т. н., проф. Ю. А. Шумілов);
- Електроізоляційна і кабельна техніка (д. т. н., проф. І. С. Ільченко, а після його смерті з 1979 р. — доц. В. М. Кириленко).
До складу ЕЕФ увійшли кафедри:
- Електричні станції ( к. т. н., доц. В. Д. Лепорський);
- Автоматизація енергосистем ( к. т. н., доц. В. Ф. Скриль , в подальшому професор);
- Техніка високих напруг (д. т. н., проф. М. Ю. Ієрусалімов);
- Електричні мережі і системи (к. т. н., доц. В. М. Сулейманов, в подальшому професор).
- Теоретичних основ електротехніки (чл.-кор. АН України, д. т. н. І. М. Чиженко).
1981 р. – на ЕТФ переведена кафедра електроприладобудування;
1986 р. – кафедра відновлюваних джерел енергії утворена на базі кафедри електроізоляційної і кабельної техніки і переведена з ЕТФ на ЕЕФ (утворена кафедра функціонувала на факультеті до 1988 p.; поновила свою роботу з 2002 р.;
1988 р. – кафедра приладів та систем неруйнівного контролю переведена на приладобудівний факультет;
1988 р. – об’єднання ЕЕФ та ЕТФ в один факультет електроенерготехніки та автоматики (ФЕА);
1988 р. – до складу кафедри електричні станції ввійшли викладачі та співробітники кафедри відновлюваних джерел енергії;
Жовтень 1988 р. – створено спільно з НАНУ Інститутом електродинамікм кафедру цільової підготовки «Електроенергетики та електротехніки»;
1989 р. – до складу ФЕА з факультету гірничої електромеханіки і автоматики переведена кафедра електропостачання, якою керував д. т. н., проф. А. В. Праховник;
1989 р. – до складу ФЕА входили кафедри:
- Електричні станції (к. т. н., доц. В. Д. Лепорський);
- Електричні мережі і системи (к. т. н., проф. В. М. Сулейманов).
- Електропостачання (д. т. н., проф. А. В. Праховник)
- Автоматизація енергосистем (к. т. н., проф. В. Ф. Скриль);
- Техніка та електрофізика високих напруг ( д. т. н., проф. Ю. П. Ємець);
- Електричні машини ( д. т. н., проф. Ю. А. Шумілов);
- Електропривод та автоматизація промислових установок (д. т. н., проф. М. Г. Попович);
- Теоретичних основ електротехніки ( д. т. н., проф. В. І. Сенько).
1997 р. – сформовано Інститут енергозбереження та енергоменеджменту на основі факультету гірничої електромеханіки і автоматики та виділення зі складу ФЕА кафедр електропостачання.
01.08.2002 - створено кафедру відновлюваних джерел енергії, завідувачем кафедри якої призначено д.т.н., проф. Кудрю Степана Олександровича
Декани факультету:
| проф. Круковський Анатолій Володимирович | 14 вересня 1918 р. |
| проф. Скоморохов Олександр Олександрович | 1922- 1925 pp. |
| проф. Окулов Петро Володимирович | 1925 -1938 pp. |
| проф. Городецький Герасим Моісеєвич | 1938 - 1941 рр. |
| проф. Орловський Аркадій Вікторович | 1944-1952 рр. |
| проф. Калніболотський Максим Леонтійович | Березень-грудень 1952 р. |
| проф. Ребров Сергій Олександрович | 1952-1962 рр. |
| проф. Павлов Володимир Михайлович | 1962-1975 рр. |
| проф. Попович Микола Гаврилович | 1975-1988 рр. декан ЕЕФ |
| проф. Лепорський Володимир Дмитрович | 1988-1998 рр. |
| проф. Яндульський Олександр Станіславович | 1998-2024 рр. |
| проф. Будько Василь Іванович | з 01.01.2025 р. |