Етапи становлення та розвитку ФЕА

31 серпня 1918 р. – постанова уряду Української держави про відкриття першого в Україні Електротехнічного факультету (ЕТФ);

14 вересні 1918 р. –  Рада КПІ обрала проф. А. В. Круковського деканом ЕТФ;

вересень 1918 р. –  прийнято рішення про прибудову до головного корпусу лівого крила, яке одержало назву енергетичного;

Липень 1921 року – студентство ЕТФ організувало перший електрогурток, на базі якого була створена перша бібліотека спецлітератури, розпочато друк лекцій та покладено початок наукової роботи;

1921-1922 навчальний рік – ЕТФ складався з п’яти лабораторій, які пізніше утворили перші кафедри: електричних машин, електричних мереж, електроматеріалів і світлотехніки, електричних вимірювань, радіотехніки;

1922 р. – відкрита кафедра електричних станцій;

1922-1923 навчальний рік – рік реформ факультету:

- перехід від трирічного курсу навчання до чотирирічного;

- заміна трьох теоретичних триместрів, з яких складався навчальний рік від початку заснування Інституту – осіннього, весіннього та літнього, на два теоретичних триместри – осінній та весінній, та один практичний – літній; 

- відкриття кафедри електричної тяги;

1923 р. – факультет працює у складі  дев'яти кафедр: загальної електротехніки, електричних вимірювань, світлотехніки, електричних машин, змінних струмів, електричної тяги, радіотехніки, слабких струмів;

1923 р. – засновано першу високовольтну лабораторію;

1923–1924 навчальний рік – перший випуск інженерів-електриків у складі трьох осіб;

1930 р. – створено кафедру теоретичних основ електротехніки;

1933-1934 навчальний рік – на основі виділення зі складу ЕТФ відповідних спеціальностей в КПІ виникли два нових факультети – радіотехнічний (РТФ) та теплоенергетичний (ТЕФ);

з 1933-1934 навчального року – на ЕТФ продовжувалась підготовка інженерів-електриків за двома спеціальностями:

- електротехніка зі спеціалізаціями – електричні станції, електричні мережі та системи, техніка високих напруг;

- електромеханіка зі спеціалізаціями – електрообладнання та електропостачання промислових підприємств, електричні машини та електрична тяга.

1936 р. – заснована кафедра електрифікації промислових підприємств, яка з 1949 р. була перейменована у кафедру електропривода;

1938-1939 рр. – у складі факультету вісім кафедр: електричних станцій (проф. В. І. Доманський); електричних мереж, систем і техніки високих напруг (проф. Г. М. Городецький); електромеханіки (проф. М. М. Васильєв); теоретичної електротехніки (проф. І. Д. Горбачевський); електричних машин (проф. А. К. Ринкевич); електротермії, електроматеріалознавства та світлотехніки (проф. П. В. Окулов); математики.

1938 - 1941 рр. – розвиток і вдосконалення учбово-лабораторної і дослідницької бази ЕТФ, який був перерваний з початком війни, а з наближенням фронту до Києва ЕТФ евакуйовано в Середню Азію, м. Ташкент;

1944 р. – організовано нову кафедру електроприладобудування і прийнято перших студентів на цю спеціальність (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p., після чого переведена на факультет автоматики та приладобудування);

1945 p. – засновано кафедру автоматики і телемеханіки (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p.);

1954 р. – поділ кафедри електричних мереж, систем і техніки високих напруг на дві окремі: кафедру електричних мереж та систем і кафедру техніки високих напруг;

1956 р. – на ЕТФ відкрито першу в Україні кафедру обчислювальних машин;

1958 р. – відкрита нова спеціальність «Автоматизація процесів виробництва і розподілу електричної енергії» та в 1962 р. створена профілююча кафедра релейного захисту та автоматизації енергосистем;

1962 р. – на кафедрі електричних мереж і систем відкрито нову спеціальність «Електропостачання міст і промислових підприємств»;

1962 р. – поділ електротехнічного факультету на два окремих факультети: електроенергетичний (ЕЕФ) та факультет автоматики і приладобудування.

До електроенергетичного факультету увійшли дев'ять кафедр: електричних станцій, електричних мереж і систем, техніки високих напруг, електричних машин, електроприводу і автоматизації промислових установок, релейного захисту і автоматизації енергосистем, теоретичних основ електротехніки та електричних вимірювань, електричних матеріалів та світлотехніки;

1965 р. – на ЕЕФ відкрита нова спеціальність «Кібернетика електричних систем»;

1972 р. – з кафедри електричних мереж та систем виділилася кафедра електропостачання на факультет гірничої електромеханіки і автоматики;

1975 р. – факультет автоматики і приладобудування поділено на два: факультет систем управління та факультет електроприладобудування і обчислювальної техніки.  Окремі кафедри цих факультетів у 1985 році були об'єднані у факультет інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ);

1978 р. – розділення ЕЕФ на електроенергетичний (ЕЕФ) та електротехнічний (ЕТФ) факультети з їх розміщенням у новому корпусі № 20.

До складу ЕТФ увійшли кафедри:

- Електропривод і автоматизація промислових установок (д. т. н., проф. М. Г. Попович);

- Електричні машини (к. т. н., доц. А. В. Новіков, в подальшому — д. т. н., проф. Ю. А. Шумілов);

- Електроізоляційна і кабельна техніка (д. т. н., проф. І. С. Ільченко, а після його смерті з 1979 р. — доц. В. М. Кириленко).

До складу ЕЕФ увійшли кафедри:

- Електричні станції ( к. т. н., доц. В. Д. Лепорський);

- Автоматизація енергосистем ( к. т. н., доц. В. Ф. Скриль , в подальшому професор);

- Техніка високих напруг (д. т. н., проф. М. Ю. Ієрусалімов);

- Електричні мережі і системи (к. т. н., доц. В. М. Сулейманов, в подальшому професор).

- Теоретичних основ електротехніки (чл.-кор. АН України, д. т. н. І. М. Чиженко).

1981 р. – на ЕТФ переведена кафедра електроприладобудування;

1986 р. – кафедра відновлюваних джерел енергії утворена на базі кафедри електроізоляційної і кабельної техніки і переведена з ЕТФ на ЕЕФ (утворена кафедра функціонувала на факультеті до 1988 p.; поновила свою роботу з 2002 р.;

1988 р. – кафедра приладів та систем неруйнівного контролю переведена на приладобудівний факультет;

1988 р. – об’єднання ЕЕФ та ЕТФ в один факультет електроенерготехніки та автоматики (ФЕА);

1988 р. – до складу кафедри електричні станції ввійшли викладачі та співробітники кафедри відновлюваних джерел енергії;

Жовтень 1988 р. – створено спільно з НАНУ Інститутом електродинамікм кафедру цільової підготовки «Електроенергетики та електротехніки»;

1989 р. – до складу ФЕА з факультету гірничої електромеханіки і автоматики переведена кафедра електропостачання, якою керував д. т. н., проф. А. В. Праховник;

1989 р. – до складу ФЕА входили кафедри:

- Електричні станції (к. т. н., доц. В. Д. Лепорський);

- Електричні мережі і системи (к. т. н., проф. В. М. Сулейманов).

- Електропостачання (д. т. н., проф. А. В. Праховник)

- Автоматизація енергосистем (к. т. н., проф. В. Ф. Скриль);

- Техніка та електрофізика високих напруг ( д. т. н., проф. Ю. П. Ємець);

- Електричні машини ( д. т. н., проф. Ю. А. Шумілов);

- Електропривод та автоматизація промислових установок (д. т. н., проф. М. Г. Попович);

- Теоретичних основ електротехніки ( д. т. н., проф.  В. І. Сенько).

1997 р. – сформовано Інститут енергозбереження та енергоменеджменту на основі факультету гірничої електромеханіки і автоматики та виділення зі складу ФЕА кафедр електропостачання.

01.08.2002 - створено кафедру відновлюваних джерел енергії, завідувачем кафедри якої призначено д.т.н., проф. Кудрю Степана Олександровича

Декани факультету: